Розвиваємо адаптаційні ресурси дошкільників
Недостатня адаптованість дітей та колективу й переважання стресорів над адаптаційними можливостями знижує ефективність навчання і спричиняє різноманітні нервово-психічні захворювання.
Щоб розв’язати це завдання, практичний психолог має організувати роботу за двома взаємопов’язаними, але не тотожними, напрямами:
· розвивати загальні адаптаційні ресурси дошкільників, адже саме вони обумовлюють швидкість та якість пристосування до будь-яких змін у житті;
· поліпшувати соціально-психологічну адаптацію дітей, тобто призвичаєння до нових умов начання
Розглянемо феномен адаптації та обидва напрями роботи практичного психолога детальніше.
1. Які особливості адаптаційного процесу
Адаптація — процес встановлення оптимального співвідношення між організмом і навколишнім середовищем. Адаптація важлива для організму людини і всіх живих істот, бо дає змогу переживати зміни в навколишньому середовищі й активно перебудовувати фізіологічні функції і поведінку відповідно до цих змін, а інколи — задовго до того, як вони настануть.
Умови навколишнього середовища постійно змінюються. Тож і адаптація є не одноразовим, спорадичним процесом, а динамічним, який передбачає постійний пошук та збереження оптимального співвідношення в системі «індивід — навколишнє середовище». Оптимальним є таке співвідношення, яке дає людині змогу залишатися стійкою та життєздатною, відновлювати свої ресурси й успішно функціонувати в нових умовах. Тому хибною є думка, що потреба в адаптації з’являється лише у разі раптових і різких змін, як-от переїзд на нове місце чи вступ до ЗДО, школи та ін.
2. Що таке адаптаційний потенціал і як його розвинути
Нині людина із раннього дитинства постійно стикається із різними змінами навколишнього середовища, і це йде їй на користь. Адже відсутність або низький рівень подразників можуть знизити резистентність й адаптаційні можливості організму.
Відсутність світлового подразника може спричинити атрофію зорового аналізатора, а відсутність звукового подразника — атрофію слухового аналізатора. Це стосується не лише функціонування організму, а й суспільного життя. Коли дорослі надмірно оберігають дитину від змін і за будь-яку ціну намагаються зберегти сталі умови життя, вона не може розвинути свої адаптаційні ресурси.
Зміни все одно відбуваються, і прагнення їх припинити чи проігнорувати, так само як і спроба спинити потяг силою думки, — абсолютно марні. Крім цього, вони мають «побічний ефект» — заважають розвинути адаптаційний потенціал. Якщо людина постійно «тренує» адаптивність — стикається із життєвими змінами й різноманітними стресорами, вона розвиває свій адаптаційний потенціал. Цю властивість американський філософ і науковець Насім Талеб (Nassim Nicholas Taleb) називає «антикрихкістю». Саме адаптаційний потенціал дає людині змогу займати активну позицію у житті за будь-яких умов.
Дитяча письменниця Туве Янссон (Tove Marika Jansson) у своїх книгах про Мумі-тролів писала, що «пригоди мають відповідати зросту». Так само й розвивати адаптаційний потенціал можливо лише тоді, коли зміни, що відбуваються, відповідають адаптаційним можливостям особистості. Це можна порівняти із тим, як функціонує імунна система людини. Адже і тоді, коли організм перебуває в абсолютно стерильному середовищі, і тоді, коли його надмірно атакують віруси, його можливості впоратися із загрозами зменшуються.
3. Що впливає на розвиток адаптаційних ресурсів
Існують чинники, які сприяють розвитку адаптаційних ресурсів і впливають на адаптацію дитини до життєвих змін. Такими чинниками розвитку адаптаційного потенціалу дитини є її психофізіологічні та особистісні особливості.
Психофізіологічні особливості
До психофізіологічних особливостей належать:
· тип вищої нервової діяльності;
· стан здоров’я — загальне самопочуття, наявність хронічних захворювань, зокрема нервової системи.
Особистісні особливості
· рівень самооцінки й самоконтролю та характеристики емоційно-вольової сфери, які визначають якість контакту із зовнішнім середовищем — рівень розвитку емоційного інтелекту, тривожності, агресії, сором’язливості тощо;
· характеристики комунікативної сфери — товариськість, доброзичливість, сформованість комунікативних навичок і вміння самостійно розв’язувати конфлікти тощо.
4. Що негативно позначається на розвитку адаптаційного потенціалу
Деякі особливості взаємин у сім’ї можуть негативно впливати на розвиток адаптаційного потенціалу дитини. До таких особливостей, зокрема, належать:
· гіперопіка та гіпоопіка. У першому випадку батьки надмірно оберігають дитину, не дають їй змоги набувати досвіду й самостійно долати життєві труднощі. А в другому — не надають дитині підтримки, коли вона стикається із певними проблемами;
· ворожість і високий рівень конфліктності. Агресія, зокрема і пасивна, та сварки між членами родини — хронічний стресогенний чинник для дитини, який знижує її адаптаційні можливості;
· емоційна залежність від матері чи іншого значущого дорослого;
· низький рівень адаптаційного потенціалу значущих дорослих. Якщо батьки самі не здатні пристосуватися до життєвих змін, вони не можуть надавати необхідну підтримку дитині.
Практичний психолог не може прямо впливати на «сімейні» чинники. Адже це недоречно і є порушенням особистих меж. Батьки — дорослі люди, які мають самостійно вирішувати, чи потрібно їм змінювати щось у власній родині та як це варто робити. Єдине, що може фахівець — надавати батькам повну та розгорнуту інформацію про адаптацію.
6. Яку адаптацію можна вважати успішною
Успішна адаптація — такий процес взаємодії дитини із середовищем закладу, під час якого вона враховує його особливості й активно впливає на нього — змінює його та створює умови, за яких може ефективніше задовольняти свої основні потреби, а також реалізовувати та розвивати свої здібності. Саме таку активну позицію і можна назвати розвиненим адаптаційним потенціалом.
Прояви дезадаптації у дитини можуть бути не лише ознакою низького рівня розвитку його адаптаційних ресурсів, а й спробою, хоча і не дуже вдалою, активно пристосуватися до нової життєвої ситуації або протестом проти «знеособлювального» пасивного підпорядкування зміненій дійсності. У такому випадку дорослі — педагоги та практичний психолог, мають ставитися до дитини з повагою, виявляти терплячість і не квапити її. Крім цього, вони мають підтримувати активність дитини, а під час спілкування з нею шукати способи, аби задовольнити її психологічні потреби в межах закладу.