«Робота з учнями «групи ризику», поведінкові ознаки»

/Files/images/images (1).jpg/Files/images/images (8).jpg

Соціально-педагогічний захист прав дітей і молоді в сучасній Україні.

Один з фундаментальних показників правової держави - захист інтересів і прав дітей і молоді. Захистити і зберегти фізичне, психічне й соціальне здоров'я підростаючого покоління - це завдання не тільки соціально-педагогічне, а й державне. Тому істотною проблемою є соціально-правовий захист прав дитинства і юнацтва, а саме:


- здійснення державної соціальної дитячої і молодіжної політики (соціальна політика з питань дитинства і молоді);


- реалізація спеціальних державних дитячих і молодіжних комплексних і цільових програм державного й місцевого рівнів («Діти України», «Діти Сумщини», «Обдаровані діти»,);


- створення соціальних служб чи спецслужб для захисту прав дітей і молоді;


- створення нормативно-правової бази для захисту прав дітей і молоді;


-удосконалення законодавчого забезпечення захисту прав дітей і молоді.




Основними Документами нормативно-правової бази для захисту прав дітей і молоді є:

· Декларація прав дитини (1959);

· Конвенція ООН про права дитини (1991);

· Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990);

· Конституція України;

· Декларація про загальні основи державної молодіжної політики в Україні (1992);

· Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (1993);

· Закон України «Про освіту» (1991).

Соціальний захист як функція класного керівника.


Під соціальним захистом в цілому розуміється цілеспрямована, свідомо регульована на всіх рівнях суспільства система практичних соціальних, політичних, правових, психолого-педагогічних, економічних, медико-екологічних і духовних заходів, що забезпечують нормальні умови і ресурси для фізичного, розумового і духовно-морального формування, функціонування і розвитку дітей, запобігання ущемлення їх прав і людської гідності.

Соціальний захист як функція класного керівника - це в першу чергу комплекс психолого-педагогічних заходів, що забезпечують оптимальний соціальний розвиток дитини і формування його індивідуальності, адаптацію до існуючих соціально-економічних умов, це цільова функція, реалізуючи яку, класний керівник повинен йти від гострих сьогохвилинних ситуацій до випередження подій, спираючись на точний прогноз, відводячи від дитини ті проблеми і труднощі, які перед ним можуть постати.

Доцільно розглядати соціальний захист у діяльності класного керівника в широкому і у вузькому сенсі слова.

У вузькому значенні слова - це діяльність класного керівника, спрямована на захист дітей, що опинилися в особливо скрутному положенні. Це діти з багатодітних сімей, діти-інваліди, діти-сироти, діти-біженці і інші, які більше за інших потребують посиленої педагогічної уваги.

Соціальний захист в широкому розумінні слова - це соціально-захисна робота з усіма дітьми та їхніми батьками в різних напрямках.



Учні "групи ризику"

Ризик – це ситуативна характеристика проблемної діяльності, що призводить до негативних наслідків, за якої можливі альтернативні варіанти помилки або успіху.

Учні, які стикаються з труднощами в навчанні, поведінці, які мають ознаки емоційних розладів, займають в класі позицію "відторгнутих, чий соціальний стан за тими чи іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть наодинці перебороти труднощі, які виникли в їхньому житті. Що в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, морального образу, біологічної загибелі.
До цієї групи можуть належати учні різних категорій, але найчастіше це:

· діти-сироти;

· діти, позбавлені батьківського піклування;

· діти, схильні до правопорушень;

· діти із деструктивних сімей;

· діти з вадами фізичного та психічного розвитку;

· обдаровані діти, із труднощами у спілкуванні.

· Учні, які потребують посиленої педагогічної уваги:

· схильні до правопорушень ( агресії, крадіжок, брехні та інших вад, що можуть призвести до кримінальних дій);

· екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього, що оточує, як засобу задоволення власних і примітивних потреб);

· поганих звичок:

· тютюнопаління

· алкоголізму

· наркоманії

· токсикоманії;


Важких психічних і психологічних станів із наслідками депресії та суїциду, акцентуації та загострення психологічних тенденцій тощо.



Психологічні особливості дітей «групи ризику»

Складність визначення поняття „поведінки з відхиленням" в тому, що оцінка будь-якої поведінки має на увазі її порівняння з якоюсь нормою. Девіантною називають поведінку, що відхиляється від норми, є нестандартною. Вона завжди пов'язана з якою-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності, розповсюдженим у суспільстві або групах нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, чеканням, установкам, цінностям.



Традиційно причини такої поведінки вчені бачать в особливостях сімейного виховання, насамперед розбещений, аморальний стан батьків, відсутність нагляду та опіки, низький рівень розвитку головних психічних функцій, у незадоволеній роботі педагогів, у впливі «вулиці» і неформальних груп, у суб'єктивному відношенні дитини до себе, своєї поведінки та оточенню.
Слід підкреслити, що такі вчені як Бехтерєв В.М., Каптерєв П.Ф., розуміли, що основні причини появи «важких дітей» лежать не тільки в несприятливих умовах життя і вадах виховання, а в самому державному устрої, який провокує подібні явища, коли значна частина населення знаходиться за межею бідності. Все це спричинило за собою погіршення взаємин між людьми, загострення конфліктів. І як показують реальні дані досліджень, багато дітей, втомившись від домашніх скандалів добровільно ідуть з життя, частина дітей, що регулярно піддається в родинах насильству, не витримує і починає бродяжити.
Випереджаючи пошук шляхів підтримки дітей «групи ризику», в деяких школах України була розпочата спроба виявити і вивчити цих дітей у звичайних класах. Перед початком дослідження були вивчені документації, які свідчать про об'єктивні дані про родини учнів. Результати свідчать, що 46% дітей живуть у родинах інвалідів, безробітних, у неповних родинах, багатодітних. Проведено ряд бесід, які були спрямовані на виявлення відношення підлітків до алкоголю, наркотиків і протиправної поведінки, а також на з'ясування проблем міжособистісних взаємин з однолітками, батьками і вчителями.
На першому етапі дослідження з’ясовували особливості системи міжособистісних відносин, що склалися між дітьми за час спільного навчання протягом декількох років. За допомогою соціометричної методики було встановлено положення кожної дитини в класі. Були виявлені «соціометричні зірки» - самі улюблені і шановні діти; «ті яких частіше обирають» - діти з прекрасним, стабільним положенням; «приймаємі» - положення яких нестабільне, у них немає друзів, теплих відносин; «ізольовані» - ті котрими нехтують, яких не люблять. Як правило це стосується дітей грубих, агресивних, невихованих, з важким характером, дітей недостатньо розвинутих. Такі діти ображаються на однолітків, скаржаться на них, намагаються підкорити собі їх силоміць, починають обманювати, тобто складається така ситуація, що і самій дитині погано й іншим з нею теж погано, а її асоціальні якості при цьому підсилюються.
Отримані дані по кожному класу ретельно аналізувалися, співвідносилися з попередніми (документація, оцінки вчителів, бід час бесіди з дітьми). В результаті було встановлено, що в кожнім класі є значна група важких дітей, що займають дуже погане положення в системі міжособистісних відносин з однолітками.
Метою наступного етапу роботи стало вивчення особистісних особливостей підлітків. Аналіз результатів показує, що у більшості дітей (68%) домінує схильність до агресії та насильства, майже всі досліджувані підлітки мають (93%) неадекватну самооцінку, з них 25% схильні до дуже низької самооцінки і лише 68% схильні переоцінювати себе.
Проблеми і страхи у відносинах з вчителями і негативний емоційний фон відносин з дорослими мають (56%) випробуваних, а у 50% дітей виявлено високий рівень загальної тривожності в школі, і нарешті (53,4%) досліджувані відчувають страх у ситуаціях перевірки знань, що викликає негативні емоції і переживання тривоги в ситуації перевірки знань і можливостей.
Таким чином на підставі отриманих даних удалося в кожнім класі виділити групи дітей трьох рівнів ризику (низький, середній, і високий)
1. Низький рівень (30%) - діти мають добрі відносини з батьками, у них стабільне, гарне положення в системі міжособистісних відносин з однолітками. Вони спокійні, упевнені, з адекватною самооцінкою, у них немає проблем з навчанням, а вчителі відзиваються про них позитивно.
2. Середній рівень (55%) - у цих дітей є деякі проблеми в родині, конфлікти, суперництво. У класі не всі мають гарні взаємини з однолітками. У багатьох переважає почуття невпевненості, відчуття власної незначущості. Учителі цю групу дітей оцінюють у цілому позитивно, але байдужі до них.
3. Високий рівень (15%) - діти які мають украй складні відносини з батьками, в родині практично відсутні теплі емоційні відносини. Усі діти цієї групи мають статус «ізольованого» у класі. У багатьох з них у дослідженні була виявлена схильність до вербальної і фізичної агресії, озлобленість, неврівноваженість, не проявляють відповідальність, дуже низька самооцінка.

Отже:
• проблема важковиховуваних дітей дійсно є актуальною для нашого суспільства, яку треба вирішувати на всіх рівнях (соціальному, внутрішньому, родинному і т.п.);


• схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості підлітка, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність та інші;
• корекційну та профілактичну роботу бажано проводити з урахуванням виявлених трьох рівнів дітей „групи ризику", а також психологічних особливостей дітей.


Діяльність класного керівника по роботі із дітьми «групи ризику»

· спостереження в класах;

· групові діагностичні спостереження;

· індивідуальне обстеження дітей;

· функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які обумовлюють відхилення у поведінці чи емоційній сфері дітей та підлітків;

Шляхи подолання проблем


- Індивідуальна робота (бесіди);

- Робота з сім’єю (рекомендації щодо побудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання);

- Рекомендації вчителям щодо роботи з даною дитиною;

- Заохочення до позаурочної, позашкільної діяльності, створення «ситуації успіху»;

- Допомога неблагополучній сім’ї з боку класних керівників, психолога, адміністрації школи, служби у справах дітей.

Основні характеристики та рекомендації педагогам щодо взаємодії з важковиховуваними
· Вид поведінки, що викликає напругу · Демонстративні прояви
· Основна характеристика поведінкових проявів
  • постійне бажання бути у центрі уваги, "вразити" оточуючих;
  • швидкоплинна змінюваність емоційних станів (настроїв);
  • яскравість емоцій та емоційних проявів;
  • гнучкість, гарна пристосовуваність;
  • комунікативність;
  • розвиненість інтуїції;
  • вразливість, навіюваність, залежність від впливу соціуму;
  • егоцентризм (трактування ситуацій, виходячи з власних потреб);
  • артистичність, здатність до перевтілювання;
  • потреба постійно отримувати соціальне заохочення.
·
· Рекомендації щодо взаємодії · Робота з батьками:
  • вчити задовольняти потребу дитини в увазі;
  • підтримати у наявний момент часу;
  • проявити зацікавленість особистістю та результатами діяльності;
  • показувати свою небайдужість;
  • об'єктивно ставитися до успіхів та заслуг дитини;
  • не піддаватись на маніпуляції;
  • направити на консультацію до спеціаліста-психолога.
·
· Робота з дитиною: · створити оптимальні умови для розвитку творчих здібностей; · в окремих випадках підіграти дитині, підказуючи вихід з даної ситуації; · вчити долати гнів та регулювати тембр і силу голосу; · направити на консультацію до спеціаліста-психолога.

·


·


Вид поведінки, що викликає напругу · Депресивні розлади
· Основна характеристика поведінкових проявів
  • перевага негативних емоцій;
  • знижений тон переживань та демонстрації емоцій;
  • всеохоплююче почуття нудьги та туги;
  • зниження сили інтересів та вражень;
  • тілесна в'ялість, коливання ваги;
  • погіршення самопочуття (зниження апетиту, втрата ваги, безсоння тощо);
  • загострення соматичних захворювань (головний біль, втомлюваність, сонливість тощо);
  • неакуратне та байдуже ставлення до свого зовнішнього вигляду;
  • постійне почуття самотності, непотрібності, провини та печалі;
  • зменшення контактів, ізоляція від друзів та сім'ї;
  • порушення уваги, що впливає на якість виконання роботи;
  • відсутність планів на майбутнє;
  • роздуми про смерть.
o
Рекомендації щодо взаємодії o
  • підбирайте "ключі" до розгадки депресії та її причин;
  • поводьтеся з повагою до особистості депресанта;
  • будьте уважними, не сперечайтеся з ним;
  • задавайте запитання;
  • не втішайте, але разом з тим пропонуйте конструктивний вихід;
  • вселяйте надію;
· закликайте до активної діяльності, не залишайте людину напризволяще; оцінюйте ступінь ризику самогубства;
  • проводьте роз’яснювальну роботу з сім’єю;
  • направте до спеціаліста-психолога.
Вид поведінки, що викликає напругу Агресивна поведінка
Основна характеристика поведінкових проявів
  • поведінка базується на неконтрольованих спонуканнях, потягах;
  • логічна оцінка вчинків не береться до уваги;
  • погіршення самоконтролю;
  • імпульсивність;
  • запальність;
  • впертість;
  • почуття суперництва;
  • яскраві прояви гніву, жорстокості, асоціальних вчинків;
  • конфліктність;
  • егоцентризм (людина задовольняє лише свої потреби та інтереси);
  • підвищена збудливість, що призводить до частих скандалів та рукоприкладства.
o
Рекомендації щодо взаємодії · Робота з батьками: · викликати жалість з боку батьків по відношенню до дитини ;
  • пояснити механізм прояву гніву та агресивності;
  • викликати спогади батьків про своє дитинство для аналізу власної агресивної поведінки;
  • з'ясувати ставлення батьків до дитини (до її народження; в перші місяці життя — бажана/небажана дитина).
o Робота з дитиною:
  • з гумором ставитися до агресивних нападів з боку дитини;
  • ізоляція дитини від оточуючих на момент агресії;
  • загалом доброзичливо ставитися до дитини;
  • встановлювати довірливі та близькі стосунки;
  • ігнорувати агресивні тенденції, не фіксувати на них увагу оточуючих;
  • встановлювати заборону на агресивні дії;
  • враховувати вікові та життєві кризи дитини;
  • направити до спеціаліста-психолога.

Дотримання прав дитини, яка з тих чи інших причин вступила у конфлікт із законом


В статті розглядається питання дотримання прав дитини в діяльності органів внутрішніх справ, відповідність порядку та процедури затримання неповнолітніх міжнародним стандартам, зокрема Конвенції ООН про права дитини.

Декларація прав дитини, яка була прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1959 року проголошує основні принципи, яких повинні дотримуватися держави при розробці та прийнятті національного законодавства. Також Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу. Особливість дитини як суб’єкта правових відносини зокрема визначають Конвенція ООН про права дитини, Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх („Пекінські правила”), Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів.

Україною ці міжнародні акти були ратифіковані і вони стали частиною національного законодавства. Крім того прийнято цілу низку національних законів, відповідно до яких держава гарантує дотримання прав, свобод і законних інтерсів дітей. Зокрема, Закон України „Про охорону дитинства” чітко визначає пріоритети держави в охороні дитинства – розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Відповідно до статті 40 Конвенції ООН про права дитини, – діти, які з тих чи інших причин вступили у конфлікт із законом заслуговують на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

Саме з цією категорією дітей доводиться найчастіше стикатися працівникам міліції. Вони вчиняють правопорушення, злочини, залишають місця проживання, вживають наркотичні та психотропні речовини, алкоголь. Іншими словами мають відхилення від визначених суспільством правомірних норм поведінки.

В кримінології, педагогіці та психології відхиленням у поведінці дітей є певне визначення – девіантна поведінка. Девіантна поведінка (англ. deviation – відхилення) – це система вчинків або окремих проступків, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються у незбалансованості психічних процесів, не адаптивності, порушені процесу самоактуалізції і відхиленнях від морального та естетичного контролю над особистісною поведінкою.

Одним із завдань міліції є запобігання правопорушенням та їх припинення. Власно кажучи, що саме слід вважати правопорушенням? Правопорушення – це будь-яке невиконання не тільки моральних, але і правових норм, вимог закону про належну поведінку, у результаті чого ці норми порушуються. Воно може полягати в здійсненні забороненої дії або, навпаки, у невиконанні запропонованого законом обов’язку. Тим самим можна констатувати, що правопорушення – одна з форм антигромадської поведінки, яка має специфічні ознаки, що підтверджують його обумовленість поведінковим фактором.

Саме під час здійснення заходів, пов’язаних із можливим затриманням, доставлянням неповнолітнього до органу внутрішніх справ, подальшим проведенням перевірки, дізнання та досудового слідства виникає ризик порушення прав дитини, як особливого суб’єкта правових відносин.

Пункт 37 Конвенції ООН про права дитини визначає, що жодна дитина не може бути позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу.

Підстави затримання і термін утримання неповнолітніх віком до 14 років, які залишились без опіки та піклування, а також вчинили злочини до віку, з якого за такі діяння передбачена кримінальна відповідальність, визначені у ст. 5 Закону України про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. Термін утримання не повинен перевищувати 8 годин [4]. В той же час адміністративна відповідальність за правопорушення, відповідно до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення настає з 16 років. Тому за вчинення правопорушення неповнолітній у віці від 16 до 18 років може бути підданий адміністративному затриманню.

Підстави, порядок та строки адміністративного затримання громадян органами внутрішніх справ визначені у ст.ст. 262-265 КУпАП. Адміністративне затримання може тривати не більше як три години. Але у виняткових випадках законами України може встановлюватися інші строки, наприклад до розгляду справи судом[6]. Якщо порівняти з попередньою нормою ми бачимо певну колізію. Адже дитину у віці до 16 років, яка вчинила правопорушення, залишились без опіки та піклування можна утримувати до 8 годин, а дитину старшого віку – 3 години.

Особливістю застосування чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення є те, що склади правопорушень, які ним визначаються були просто неприйнятні до неповнолітніх у радянські часи (кодекс був прийнятий у 1984 році). Суспільство не могло собі уявити, що молоді люди у віці 17 років, які наприклад є студентами вищого навчального закладу, можуть порушити порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій (ст. 185¹ КУпАП). Адже суспільні інститути того часу передбачали обов’язковість членства молоді у ВЛКСМ. Діяльність поодиноких громадських організацій було суворо регламентована і піднаглядна. Випадки вчинення правопорушення неповнолітнім, який досяг 16-річного віку рахувалися надзвичайними подіями і торкалися, як правило, всього колективу (школи, ПТУ, інституту). Саме з цим пояснюються види покарання щодо неповнолітніх, визначені ст. 24¹ КУпАП (зобов’язання публічно або в іншій формі просити вибачення, застереження, догана, передача під нагляд батькам, колективам, громадянам).

Процедура затримання неповнолітньої особи за підозрою у вчинені злочину, якщо вона досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність визначена ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України. Перелік підстави для затримання чітко визначений законом: коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

Неповнолітні, які затримуються за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового тримання на таких самих правах, як і заарештовані. Для затримання санкція прокурора чи дозвіл суду не потрібні. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого вручається затриманому і направляється прокурору. Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обраховується з моменту доставляння її в орган дізнання або до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про розшук і затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин. Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз’яснити затриманому його права й обов'язки, встановлені чинним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затримання.



У будь-якому із зазначених випадках актуальним є обов’язковість забезпечення виконання пункту d.ст. 37 Конвенції ООН про права дитини щодо права кожної дитини, позбавленої волі на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Практичний психолог Сотнік В.С.


Кiлькiсть переглядiв: 65